четверг, 14 апреля 2011 г.

Вимова звуків

Приголосні звуки розрізняються за місцем творення, способом творення й участю голосу. Щодо участі голосу вони поділяються на дзвінкі та глухі: Дзвінкі приголосні творяться за участю голосу й шуму.
У літературній мові звуки цих пар чітко розрізняються, зокрема дзвінкі приголосні у вимові не заступаються глухими, наприклад: важ [важ] — ваш [ваш]             ворог [ворог] — ворох [ворох]
гадка [гадка] — гатка [гатка]    газ [газ] — гас [гас] гриб [гриб] — грип [грип]           везти [ви'зти] — вести [ви'сти]
дужка [дужка] — душка [душка]   казка [казка] — каска [каска] лід [л'ід] — літ [л'іт]                міг [м'іг] — міх [м'іх]
плід [пл'ід] — пліт [пл'іт]         п'ядь [пйад'] — п'ять [пйат'].
Наведені пари слів не лише різні значенням, а й відмінні звучанням.
У кінці слова та в кінці складу перед глухими приголосними маємо дзвінку вимову дзвінких шумних приголосних, наприклад: біб [б'іб]                                   дубки [дубки]
лід [л'ід]                                  ладком [ладком]
віз [в'із]                                   лізти [л'ізти]
корж [корж]                             діжка [д'іжка]
ріг [р 'іг]                                   лягти [л 'агтй]
дзвін [дз'в'ін]                            ґедзь [ґедз']
джміль [джм' іл' ]                       ґандж [ґандж] •
У словах: вогко [вохко] — легко [лехко], кігті [к'іхт'і] — нігті [н'іхт'і] звук [г] зазвичай знеголошується й оглушується. Якщо дзвінкі приголосні не уподібнюються до наступного глухого зву­ка, то глухі приголосні перед дзвінкими в середині слова стають дзвінкими, наприклад:
боротьба [бород'ба]                   осьде [оз'де]
молотьба [молод'ба]                   Тбілісі/[дб'іл'іс'і]
футбол [фудбол]                        баскетбол [баскеидбол].
Замість глухого к на письмі, у вимові маємо дзвінкий г", на­приклад:
аякже [айагже]                           вокзал [воґзал]                           
екземпляр [егзеимпл 'ар]
повсякденний [поус'аґден:ий]     рюкзак [р'уґзак]
Стокгольм [стоггбл'м]                якби [йаґби].
 
Дзвінкі приголосні у складі префіксів і прийменників
 
У префіксах і прийменниках під, від, над, перед, об, між
звуки [д], [б], [ж] перед глухими зберігають дзвінкість, наприклад: підходити [п'ідх6диети]               під тачкою [п'ід тачкойу]
відтоді [в'ідтбд 'і]                        від хвороби [в'ід хвороби]
надколоти [надколоти]               над полем [над полем]
передплатник [пеиреидплатниек] перед краєм [перед крайем] обточити [обточити]                  об підлогу [об п'ідлогу]
міжсезонний [м'іжсиез6н:ий]      між чужими [м'іж чужими]. Перед глухими звуками префікс і прийменник з завжди оглу­шується, наприклад:
зсадити [с:адйти]                        з парти [спирти]
зцілити [с'ц'ілйти]                     з сином [с:йном].
Перед глухими шиплячими ш, ч префікс і прийменник з змінюється на ш, наприклад:
зшивати [ш:еивати]                     з шахти [плахти]
зчистити [шчйстиети] ,             з чотирьох [шчотиер'6х].
Нормальний і швидкий темп мовлення зазвичай зумовлює оглушення у префіксі роз- кінцевого приголосного перед глухи­ми, наприклад:
розповідь [роспов'ід']                 розказати [росказати].
Повільний же темп мовлення вимагає чіткої вимови з у пре­фіксі роз-, наприклад:
розповідай [розпов'ідай]             розкажи [розкажи].
Так само дзвінко він вимовляється й перед глухим с, наприклад:' розсадити [розсадити]                
Лише швидкий темп мовлення зумовлює оглушення з у пре­фіксах і прийменниках без, через, наприклад:
через тебе [череис тебе]. Сполучення двох літер дж, дз позначає один звук у словах: • джунглі [джунґл 'і]                      ґедзь [ґедз']
джиґун [джиеґун]                         дзьоб[дз'об]
їжджу [йіжджу]                          родзинки [родзинки]
і два звуки [дз] на місці д і звука [з] дзижчати [дзеижчати] та под.
Лише на межі префікса й кореня вимовляють два звуки:
а) звук ДЖ — на місці літери Д і звука [ж] підживлення [п'іджжйулеин' :а];
б) звук ДЗ — на місці літери д і звука [з] відзначити [в'дВзначиети].
Запровадження іншомовного звука [ф] до української мови відбувалося поступово. Спочатку його заступали інші приголосні, особливо це помітно на прикладі найдавніших запозичень, пе­реважно імен, наприклад:
 
хв Хведір, Трихвон, Хведось, Хведора, Хвилимон, Хвеська; хвор-туна, хвіртка, дрохва
 
кв квасоля
 
х Охрім, Євстахій, Юхим, Трохим, Хома, Пархон
 
п Пилип, Степан, Йосип, Степанида, Ничипір, Прокопій, Прокіп, Онопрій, Панас, Опанас, Сопрон; пляшка
 
ш Дорош
 
т Тадей, Методій, Теохтист, Тимотей; Атени, Голгота; ана-тема, катедра, етер, міт
 
в Векла, Матвій.
Майже всі наведені приклади залишаються нормативними й дотепер, але новіші запозичення вимагають як написання, так і вимови літери ф, наприклад: портфель, фаетон, фанатик, фант, фігура, фін, фокус, форма та ін.                                        
Твердої вимови вимагають шиплячі звуки [ж], [ш], [дж], [ч], наприклад:
їж [йіж]                                      кішка [к'ішка]
буджу [буджу]                             річ [р'іч].
Незначне пом'якшення шиплячих припустиме тільки перед [і] речі [реч'і] та у випадках подовження приголосних, наприклад:
Запорожжя [запор6ж':а]              річчю [р'іч':у].
Приголосний р завжди твердий на кінці складу і слова й лише на початку складу перед звуками [а], [о], [у] — відповідно перед літерами я, ьо, ю, а та перед і вимовляється м'яко, наприклад:
 
у рядок [у р'адок]                        чотирьох [чогтер'ох]
вірю [в'ір'у]                                 ліхтарі [л'іхтар'і].
Передньоязиковий ясенний л — твердий сонант злегка по­м'якшується перед голосними [е] та [и], наприклад:
малина [малина].
М'яко вимовляти л, як і більшість приголосних, слід перед і, я, ю, ь, наприклад:
плівка [пл'гука]                           мляво [мл'аво]
лють [л'ут']                                мулько [мул'ко]
біль [б'іл'] •                                сльоза [сл'оза].
Після повернення до української мови літери ґ виникли певні складнощі як у написанні, так й у вимові цієї літери, оскільки понад 80 років її всюди заступала літера г.
Літера Г, г передає на письмі гортанний щілинний приголос­ний як у суто українських словах, наприклад: гаманець [гаманец']                    гарний [гарний]
гречка [гречка]                            гривня [гриун 'а]
гай [гай] тощо, так і в іншомовних на місці Н, И; О, д давні­шого походження газета, гігант, гінді, голокост тощо та в запо­зиченнях зі звукосполученнями переважно грецького походжен­ня агро гео, лог, гог, грам, граф, гігро, гідро, гіпер, гіпно, гіпо, голо, наприклад: агрономія, геологія, логопед, грамофон, пе­дагогіка, гігроскопічний, гіперболоїд, гіпноз, граматика, міліграм, географія, гідролокація, гіподинамія, голографія та ін.
Літера Ґ, ґ передає задньоязиковий зімкнений приголосний як в українських словах {аґрус [аґрус], ґава [ґава] та ін.; в окремих діалектизмах Західної України: ґазда [ґазда], леґінь [лбґ'ін'] й ін.), так і в іншомовних запозиченнях {еґо [еґо], реґіон [реиґ'і6н]), а також у їхніх похідних на місці латинського О, д1 (крім грецизмів).
 
 
 Увага!
 
галун (сірчанокисла сіль)        галун (тасьма)
гуля (дієслово)                        ґуля (ім.)
грати (дієслово)                      ґрати (ім.)
гніт (ім. зі значенням «тиск»)   гніт (ім. зі значенням «стрічка»)
глей (кольорова гончарна       ґлей (згуслий сік плодових
глина)                                     дерев)
голка (гострий кінець чого-н.) ґолка (сорт пшениці без остюків)
 
Звук ґ вимовляється також на місці правописного к під асиміля­тивним впливом наступного дзвінкого приголосного, наприклад:
 
 Слова з літерою ґ — загальні та власні назви див. у додатках 3, 4.
анекдот [анеиґд6т]                       аякже [айаґже]
вокзал [воґзал]                            рюкзак [р 'уґзак]
якби [йагбй] й гіод.
Особлива складність щодо правильної вимови існує у словах, де наявний звук [ґ] і звук [г], наприклад: Габсбурґ [габсбурґ]                      Гюґо [г'уґб]
Геґель [геґел']                              Гемінґвей [гйм'інґвей]
Копенгаген [копеингаґен]              герцоґ [герцог]
гуґенот [гуґеинот]                        гідальґо [г'ідал'ґо]
 
Побутує хибна думка, що в українській мові начебто всі слова пишуться так, як їх вимовляють. Це твердження є не зовсім правильним, оскільки в мовному потоці приголосні звуки, що стоять поряд, взаємодіють один з одним, їхня артикуляція част­ково змінюється. Виникає явище асиміляції" —- артикуляційного уподібнення звуків один одному. Розрізняють повну й часткову асиміляцію — залежно від ступеня уподібнення звука. Вплив по­переднього звука на наступний є прогресивною асиміляцією, а наступного на попередній — регресивною. В українській мові частіше відбувається саме регресивна асиміляція, коли дзвінкі шумні приголосні перед глухими втрачають голос, що в певних випадках позначається й на орфографії; тхнути, скривдити, спе­чений, сформований. У префіксах роз-, без- асиміляція не обо­в'язкова, наприклад:
розстелити [рос(с)теилйти]'
небезпечний [небеспечний]
безпідставно [бесп'ітстауно].
У середині слова або на межі слів асиміляція, як правило, по­слідовна.
Дзвінкі перед глухими оглушуються, а глухі перед дзвінкими одзвінчуються, наприклад:
вогкість [вбхкЧс 'т']                    нігті [н'іхт'і]
боротьба [бород'ба]                    кісьба [к'із 'ба]
вокзал [воґзал]                            осьде [6з 'де]
який [йагбй]                                 наш брат [наж брат].
 
1 Тут і далі використано принцип фонематичної транскрипції.
 
За місцем і способом творення звук [з] перед [ш], [ч] на почат­ку слова вимовляється як [ш], а в середині слова переходить у [ж], наприклад:
зшити [ш:йти]                           зчистити [шчйстити]
вивізши [вйв'іжши]                     безчесний [беижчесний].
Шиплячі перед свистячими стають свистячими, наприклад:
не морочся [не мороц 'с 'а]
на книжці [на кнbз'ц'і].
При асиміляції за м'якістю і твердістю приголосні д, т, н, л, с, з, ц та.буквосполучення дз перед пом'якшеними приголос­ними палаталізуються, наприклад:
у казці [у каз 'ц'і]                      пісні [п'іс 'н'і]
сонця [сон'ц'а]                          дзвінко [дз'в'інко].
 
Але не відбувається пом'якшення д, з та інших приголосних на стикові морфологічних частин слова, наприклад: безрезультатний, бездощів 'я, віддавати, відрізати; д, т, с, з перед бі, пі, ві, мі, якщо це і походить з о, наприклад: двір, відбіг, безпідставний, розвіяти, розміряти.
Прогресивна асиміляція за місцем і способом творення спостері­гається у сполученнях ст, зд: (ст—с'т' —с'ц'т'), наприклад:
радість — раді[с'ц'т']                гості — го[с'ц'т']і.
 
Асиміляція за м'якістю/твердістю може виникати у прикмет­никових суфіксах — ськ(ий), зьк(ий) з м'яким [с'], [з'], [п']: лю[д']ський.
Літера щ завжди позначає сполучення двох звуків [шч], на­приклад:
праща [прйшча]                        дощ [дошч].
 
Орфоепічнийрозбір
1. Затранскрибувати слово.
2. Вимовити голосні (окремо й у слові).
3. Вимовити приголосні (окремо й у слові).

Комментариев нет:

Отправить комментарий